Більшість версій, що стосуються подій 60-річної давності, так чи інакше пов’язані з відповідями на питання: «Чому радянський уряд «раптом, ні з того ні з сього» вирішило подарувати Крим Україні?».
Чого, мовляв, у такому рішенні було більше — нерозумного волюнтаризму або слідування певним особистим інтересам представників партійної верхівки, насамперед Хрущова?
А ось думка про те, що ці дії керівників СРСР дивним чином збіглися з давніми намірами таємних і явних ворогів нашої держави, противників його могутності і цілісності, практично ніким не висловлювалася.
На мій погляд, набагато важливіше те, що плани відторгнення Криму від Росії реально існували на Заході за багато років до приходу Гітлера до влади в Німеччині.
У цьому мені довелося переконатися вісім років тому у Вашингтоні в бібліотеці конгресу США, де ми разом зі знімальною бригадою збирали матеріали для фільму «Лев Троцький. Таємниця світової революції».
Серед величезної кількості документів з архіву бібліотеки особливу увагу привернув пухкий тому під назвою «Попередній звіт і рекомендації американської розвідувальної мережі як частина підготовчих робіт до Версальської мирної конференції 1919 року». Рекомендації призначалися вищого американського керівництва і особисто президенту Вудро Вільсону і повинні були послужити теоретичною основою для позиції США з питань повоєнного світоустрою. В якійсь мірі вони такою основою і послужили.
Нас у даному випадку знову ж таки не цікавлять тези і аргументи, що стосуються інтересів переможців і переможених за підсумками Першої світової війни. Справа в тому, що Росія тоді не фігурувало серед тріумфаторів, ні в числі переможених. Вона стікала кров’ю в своїй братовбивчій війні. І цією обставиною оголошені переможці Першої світової явно хотіли скористатися.
Що ж американське розвідспільнота, за яким, мабуть, стояли найвпливовіші кола США, рекомендувало своєму президенту? Насамперед, виступити з ініціативою про визнання в якості незалежних держав Латвії, Естонії, Азербайджану, Вірменії, Грузії, України та інших національно-територіальних утворень, які раніше входили до складу Російської імперії.
До України, до речі, пропонувалося приєднати Галичину, відібравши її у розпалася Австро-Угорщини. І така рекомендація ніби цілком відповідала тодішньому головному принципом, яким керувалися країни Антанти, перекроюючи повоєнні кордони — утворення держав на основі спільності мови.
Саме «цікаве» стосувалося Криму. Розвідники-аналітики США, визнаючи, що населяли півострів в основному росіяни й татари, тим не менш пропонували своєму уряду виступити за приєднання Криму до України. Які для цього були підстави та обґрунтування? Майже ніяких. Крім загальних тверджень про те, що в якості самостійної держави в осяжному майбутньому Крим розглядати ніби як несерйозно, а ось незалежній Україні він буде потрібно для повноцінного виходу до Чорного моря.
Підсумки Версаля загальновідомі. Але в той момент, коли складалися «Попередній звіт і рекомендації американської розвідувальної мережі…», перспективи результату Громадянської війни в післяреволюційної Росії були для організаторів тодішнього світового порядку ще далеко не ясні. Ось і приєднували подумки Крим (разом з Галичиною) до «незалежній» Україні.
Думаю, що ця замовчувана ось вже без малого століття тема чекає окремих, всебічних досліджень. І кваліфікованих дослідників, які вивчають історію нашої Вітчизни.
*
Автор: Чавчавадзе Олена Миколаївна, директор президентських програм Російського фонду культури
Дякую
