Бірюк

0
478

Жив-був якось у селі Куракино Псковської області такий Матвій Кузьмич Кузьмін. Коли встановилася Радянська влада, він відмовився вступити в колгосп, і жив тим, що полював, ловив рибу, і з того існував. За таке сусіди його відверто не любили, і прозвали “бірюком”, тобто вовком.

Мужик був міцний, і на полювання ходив, навіть коли зовсім постарів. Односельці намагалися з ним не спілкуватися. Скажи їм раніше, що цей відлюдний дід стане найстарішим в СРСР Героєм Радянського Союзу, вони б явно відверто поржали.
Німці прийшли в село Кузьміна в серпні 1941 року. В будинку Кузьміна розмістився комендант, а сім’ю “неарийцев” відповідно до традицій європейської культури вигнали жити в сарай для худоби. Старий Матвій не став заперечувати – жив, як раніше, німцям не заважав. В лютому 42-го командир батальйону 1-ї німецької дивізії запланував вийти в тил радянським військам, який займав позиції поблизу села, і завдати раптового удару. Кузьмін для провідника підходив ідеально – нелюбимий односельцями, злий і жадібний мисливець-одинак.
13 лютого 1942-го німецький офіцер запропонував Кузьміну провести їх до позицій радянських військ в селі Першино, зробивши гак через ліси в 6 кілометрів. Натомість були обіцяні 1 000 рублів, 10 кілограмів борошна, п’ять літрів гасу і мисливську рушницю марки “Зауер”. Наголос робився на останнє – німець розумів, що бувалому мисливцеві тут буде встояти важко. У Кузьміна при вигляді рушниці загорілися очі, і він моментально погодився.
Німець повернувся задоволений. Він не знав, що Кузьмін моментально послав до червоноармійцям свого 14-річного онука Васька, щоб той попередив радянські війська, і попросив влаштувати засідку біля села Малкино. На наступний ранок, Кузьмін довго водив німців окільної дорогою по лісі, а потім, втомлених і брудних, вивів до села Малкино. Німці найпрекраснішим чином вийшли прямо під радянські кулемети у відкрите поле, і по них відкрили вогонь в упор. Видовище було чудовим. За одними даними, загинуло 50 солдатів вермахту, за іншими – 250, десятки були поранені. Кузьмін стояв і сміявся. Розлючений командир батальйону застрелив діда.
Бирюк
Після визволення рідного села Кузьміна, діда спочатку поховали там, але потім останки перенесли на кладовище міста Великі Луки. У 1965-му році Матвію Кузьмичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, і він залишається найстаршим володарем цього звання, бо здійснив подвиг у віці 83 років. До речі, він не найстаріший учасник війни – ним вважається ленінградський учений Микола Морозов, у віці 87 років виїжджав на Волховський фронт як снайпер, і застрелив там кілька німецьких офіцерів (я про нього теж писав).
Німці, загалом, постраждали від незнання російської літератури. Знали б вони про Івана Сусаніна, їм би в голову не прийшло пропонувати старому бородатому проводити їх кудись через ліс. Забрали б собі рушницю, і перехрестилися. Але коли опинилися під кулеметами, пізно було пити карлсбадська мінеральні води. Матвій справжній російський мужик. Тихий, похмурий, похмурий, неговіркий, проте добрий в душі. Але ось приходити до нього додому було не треба. І цього німці теж не зрозуміли.
Zотов
Бирюк