Час щурів. Обвалення режиму Порошенко почалося з його засад

0
427

Минулої ночі, після закінчення чергових 60 діб утримання під вартою, були випущені на свободу «два найстрашніших злочинця» України – Надія Савченко і Володимир Рубан, які нібито замишляли ні багато ні мало як військовий державний переворот.

Абсурдність цього звинувачення була очевидна з самого початку, що не заважало до вчорашнього дня слухняним Петру Порошенку прокурорам вимагати продовження їх арешту, а не менш слухняним суддям утримувати під вартою за великим рахунком абсолютно невинних (принаймні в тому, що їм інкримінують) людей.
Весь день 15 квітня суд тягнув гуму і довго порпався в матеріалах справи, явно затягуючи його до опівночі, коли повинен був закінчитися термін дії арешту, а 16 квітня в 00.01 хвилину у прокурорів не виявилося заготовлених заздалегідь клопотань від цього самого числа, і вони не змогли їх пред’явити.
Одночасно з цим судді, які відмінно знають процедуру, призначено наступне засідання на 16 або 17 квітня, а на 7 травня 2019 року, тобто на дату, коли Петро Порошенко вже повинен програти другий тур виборів і буде думати тільки про ньому, як піти від відповідальності за ті злочини, які він скоїв за останні п’ять років свого президентства.
А значить, як мінімум до цієї дати народний депутат України Надія Савченко буде перебувати на волі і стане відкрито боротися за те, щоб у нього не залишилося жодного шансу. Всього цього судді і прокурори не могли не знати, але вони зробили те, що ніколи б не зробили ще кілька місяців тому, коли нинішній режим здавався таким міцним і непорушним (принаймні ще на одну п’ятирічку).
Страх, який поступився місцем ненависті
Восени 2018 року багатьом і не тільки на Україні здавалося, що майже ідеальна машина придушення, вибудувана в країні Петром Порошенком, не може дати збоїв і що вона неодмінно перемеле своїми жорнами будь-який опір.
До виборів Петро Порошенко готувався давно. Ще за два роки до них пройшла тотальна зачистка ЗМІ та блогосфери. Причому на цей раз чистили Україну не за ознакою «сепар/активіст», а за принципом особистої лояльності і готовності до активного протиборства режиму.
Потім прийшов час побудови сіток тотальної фальсифікації виборів. Вони шикувалися за стародавнім методом батога і пряника. Володимир Гройсман і його Кабмін мобілізовували під потрібну дату для населення можливо більше число «пряників», а каральні органи і президентська вертикаль влади готувала для країни і для дрібних чиновників і безправних службовців не менше число кнутов, які і повинні були вирішити все на користь Порошенка.
При цьому діючий «гарант» не гребував нічим. Він свідомо створював і нагнітав у суспільстві лінії розлому і культивував в ньому ненависть. Шалена русофобія, яка доходила до маразму, Томос, вакханалія з провокаціями проти Москви, все йшло в хід. Режим у своєму бажанні залишитися при владі втратив останні краплі розуму і останні довіру своїх західних спонсорів. А тому ті і вирішили, що його пора міняти…
Час перших … «щурів»
Першим, хто з високопоставлених чиновників вирішив піти проти системи, був глава МВС України, Арсен Аваков. Зробив він це після візиту до США, де він заручився повною і беззастережною підтримкою своїх дій з боку Держдепу.
Саме це стало тим самим сигналом, який «протверезив» багатьох українських чиновників. Вашингтон завжди мав на Україні пріоритетний вплив і київські власті могли протистояти йому тільки згуртувавшись єдиним фронтом. Догляд фактично в «опозицію» всесильного міністра МВС і його бойових церберів з «Національного корпусу (та інших споріднених організацій), став тим дзвоном, який змусив задуматися чиновників про порятунок. Найрозумніші з них взяли «крамольну» думку, що Порошенко може і програти … і почали готувати свої власні «плани Б» на цей випадок.
Про них багато говорили ще в грудні 2018-го, коли навіть главу президентської адміністрації Ігоря Райнина запідозрили в тому, що він і його найближче оточення готуються при нагоді здати свого шефа.
А далі почалася буквально феєрична виборча кампанія Володимира Зеленського, який не провівши жодного мітингу і дуже грамотно попрацювавши в соціальних мережах зумів стати збірним образом українського протесту. Вже в кінці січня стало зрозуміло, що саме він, а не Тимошенко буде головний противником Порошенко, а через місяць його позиції зміцнилися настільки, що це злякало навіть «гаранта».
Під прапорами Зеленського об’єдналися, здавалося б, непримиренні противники. За нього збирали голосувати і упоротые «патріоти» і не менш упоротые «сепары». Прихильники східного і західного курсів розвитку країни об’єдналися в єдиному пориві скинути ненависну владу, і саме з Зеленським вони пов’язували всі свої надії. Боротися з цим, особливо закостенілою в своїх старих технологіях і вадах українській владній машині виявилося не під силу.
Влада на місцях втрачає лояльність режиму
І першими це зрозуміли «гвинтики» цієї машини — чиновники на місцях, які тримали руку на пульсі і розуміли до чого все котиться. Саме з цієї причини губернатор Одеської області Максим Степанов і прийняв рішення не допомагати Порошенко в першому турі з масовими фальсифікаціями. Це була гра По-банк, з досить високими шансами на успіх. Максимум, що він втрачав, це своє крісло, яке і так би за ним не залишилося після програшу Порошенко. А тому, місяцем раніше, місяцем пізніше, для таких, як Степанов не так і важливо. Але він зберігав при цьому своє політичне майбутнє і головне, мав непогані можливості добре влаштуватися за нової влади.
«Вчасно зрадити, значить передбачати» — саме так міркував, судячи з результатів першого туру далеко не один Степанов. Практично у всіх областях, крім хіба що Донецької, масові фальсифікації на користь Порошенка не спрацювали і носили скоріше епізодичний характер. І саме це дозволило виграти Зеленському у величезним відривом, який і визначив майбутнє.
Втеча щурів з «титаніка» Порошенко набирає швидкість
Так саме результати першого туру фактично остаточно визначили результат всієї кампанії. Вже ввечері 31 березня практично будь-якому чиновнику України, що б він при цьому не говорив вголос, стало зрозуміло, що пора приводити в дію «план Б», тобто пора рятувати свою шкуру.
Вся перша тиждень після дня голосування пройшла у підготовці. Найбільш підготовлені і прудкі, такі як мер Дніпропетровська Борис Фиатов, почали швидко виправляти свої записи в ФБ (як багато українські політики робили в листопаді 2016-го, після перемоги Трампа в США) і готуватися працювати з будь-якою новою владою.
А хто-то «розмірковував» подовше. Друга квітнева тиждень стала для режиму початком повально втечі «щурів». Саме в її кінці з потопаючого «титаніка» української влади побіг перший ешелон «команди Порошенка».
Першим, хто відкрито пішов проти шефа, став заступник глави АП Валерій Кондратюк.
«Останні дії президента говорять про те, що він вважає себе одноосібним захисником країни. Він також вважає, що тільки він особисто забезпечив дипломатичну підтримку. Це далеко не так. Це образливо чути не тільки для мене, але і для тисяч військових, які зберігають мир, а також для десятків і сотень дипломатів, які служать на благо України».
В адміністрації він відповідав за силове напрямок і саме через нього, в разі необхідності Порошенко повинен був координувати свої дії з узурпації влади. Тепер на цьому варіанті можна було ставити хрест. А на наступний день і Володимир Гройсман у властивій для себе дуже обережній манері, не називаючи імен і не кажучи відкрито і прямо, висловився за необхідність зміни системи і появі нових осіб в українському політикумі.
«Період між президентськими і парламентськими виборами слід використовувати для «зміни системи». Якщо цього не відбудеться, то ми наступимо на ті ж граблі, на які наступали вже не один раз. Треба міняти систему, щоб ця система приводила нових людей, і ці нові люди змінювали ситуацію і життя в країні».
Це сталося вчора вранці. А тепер повернемось до справи Рубана-Савченко. Могли на цьому тлі прокурори і судді засадити офіційного героя України, чинного народного депутата і ймовірно в майбутньому одного з впливових політиків Надію Савченко ще на 60 діб арешту? Звичайно немає. Вони ж теж хочуть жити і зберегти себе в системі. Режим Порошенко виявився колосом на глиняних ногах, який при першому серйозному ударі зруйнувався, і ніхто з його членів не бажає бути похованим під його уламками.
І «останнім прощавай» йому буде виголошено народом України 21 квітня 2019 року. А на жаль чи на щастя, покаже історія.
Уигаѕиму, ІА Антифашист