Діяння Микити-чудотворця. Частина 6. Варшавський договір без румунів?

0
31

Незабаром після ХХ з’їзду КПРС прагнення вийти з-під тотального контролю СРСР проявилося у Румунії і навіть в Болгарії – країнах, щодо лояльності яких у Москви не було ніяких сумнівів. Незабаром після того пам’ятного партійного форуму в Румунії взяли курс на «примус» Москви до висновку радянських військ з Румунії.
При цьому в Бухаресті відразу вирішили спертися на підтримку в цьому питанні з боку Пекіна, Белграда і Тирани. Цьому сприяли і несподівано різкі звинувачення з боку особисто Хрущова на адресу румунського керівництва щодо «недостатньою» підтримки радянських заходів з подолання наслідків культу особи.

Микита Хрущов і Георге Георгіу-Деж в порту румунської Констанци
Цікаво, що після закінчення Другої світової війни в цих балканських країнах цілком могли зберегтися монархічні режими. Звичайно, в Болгарії такий сильний і популярний лідер, як Георгій Димитров, навряд чи змирився б з юним Симеоном Саксен-Кобургским на троні, але для Румунії подібний сценарій був цілком імовірний. Не можна забувати, що король Міхай своєчасно, ще в серпні 1944 року, залишив німецького союзника, наказав заарештувати диктатора Антонеску. У підсумку красень Міхай навіть отримав радянський орден Перемоги, пішов на співпрацю з комуністами, а в Москві його взагалі називали «королем-комсомольцем».
Однак з початком холодної війни СРСР став досить послідовно допомагати встановлювати у всіх країнах Східної Європи владу місцевих комуністів. В 1948 році і в Румунії керівні пости в країні зайняли члени Румунської компартії на чолі з Георге Георгіу-Дежем. Саме він, «щирий друг Радянського Союзу, в кінці травня 1958 р. ініціював виведення радянських військ з Румунії. Все було зроблено на основі відповідної угоди, підписаної в той же день в Бухаресті.
Принципово тодішнє радянське керівництво змирилося з виведенням військ перш за все з економічних причин. Перебування їх за кордоном обходилося надто дорого, а в лояльності румунської союзника, у Хрущова не було сумнівів, незважаючи ні на що. Виведення військ було завершено вже до осені 1958 р., але з цього часу різко прискорилося ослаблення військово-політичних позицій СРСР на Балканах та в цілому в Південно-Східній Європі.
Характерно, що до цього зазнали фіаско всі спроби радянських спецслужб змінити румунське керівництво, а також спровокувати трансільванських угорців-секеев на сепаратистські акції. І це при повній, у всякому разі офіційно декларованої, впевненості в тому, що румунська союзник до кінця відданий справі Леніна, вже без Сталіна.
Деяния Никиты-чудотворца. Часть 6. Варшавский договор без румын? история
На цій фотографії можна помітити вже і наступного румунського лідера Ніколає Чаушеску (ліворуч)
Нагадаємо, що радянська армія вступила в Румунію в березні 1944 р. в ході військових дій і залишилася там після підписання нею мирного договору з союзниками 10 лютого 1947 р. У тексті цього договору особливо наголошувалося, що «війська СРСР залишаються в Румунії, щоб здійснювати зв’язок з радянськими військами на території Австрії». Проте 15 травня 1955 року, тобто ще до XX з’їзду КПРС, був підписаний державний договір з Австрією, і війська СРСР, США, Великобританії і Франції незабаром покинули цю країну.
Тому радянське військову присутність у Румунії після травня 1955 року вже не мала під собою юридичних підстав. Втім, Георгіу-Деж безуспішно відмовляв Хрущова від поспішності з виведенням військ з Австрії, вважаючи, що вона незабаром опиниться в орбіті НАТО. Але відомі події в СРСР, а також невдала спроба перевороту в Угорщині в 1956 році переконали румунське керівництво, що виведення радянських військ з Румунії – головна гарантія її суверенітету навіть у рамках Варшавського договору.
До того ж в Бухаресті небезпідставно розраховували на те, що Москва не вирішиться посилювати розбіжності з Румунією в умовах, коли погіршувалися відносини СРСР з Албанією і Китаєм. Необхідно враховувати, що в ті ж дні радянському керівництву ніяк не вдавалося втягнути Югославію не тільки в Варшавський договір, але і Рада економічної взаємодопомоги.
Тому незабаром після XX з’їзду КПРС Георгіу-Деж зважився на те, щоб поставити питання про терміни виведення радянських військ з Румунії. Радянська ж сторона спочатку взагалі відмовлялася обговорювати цю тему. У відповідь Хрущов, а з його подачі і партійні ідеологи на чолі з М. А. Сусловим та його найближчим соратником Б. Н. Пономарьовим, який очолював тоді в ЦК відділ зв’язків із зарубіжними компартиями, стали звинувачувати Бухарест в «сепаратизмі» і «прагненні дестабілізувати Варшавський договір». Румунські ж влади, не вдаючись у полеміку з цих питань, апелювали до згаданих умов мирного договору з Румунією 1947 року.
При цьому серед заходів тиску на Бухарест використовувалася і неафішована підтримка новою владою Угорщини націоналістичного підпілля трансільванських угорців-секеев. Секеи – частина угорського етносу, що живе в Трансільванії, завжди була предметом територіальних суперечок Угорщини і Румунії, і понині вимагають широкої автономії. Як надзавдання вони незмінно декларують возз’єднання регіону з Угорщиною.
Незабаром після угорських подій 1956 р. румунська контррозвідка усунула основні “точки” національного підпілля в Трансільванії, виявивши заодно і причетність Будапешта до їх підготовки. У Румунії порахували, що на це Угорщину простимулювали з Москви. А паралельно виникли утиски румунської нацменшини в болгарському секторі причорноморської Добруджі. У Бухаресті визнали все це початком «колективного» пресингу СРСР на Румунію.
Ситуація змінилася вже в 1957 році, коли відбулася серія демонстративно урочистих візитів в Румунію урядових делегацій з КНР, Югославії та Албанії. Ці «соратники» фактично змусили Хрущова послабити тиск на Румунію, хоча про згоду на виведення звідти радянських військ ще не було й мови. Але починаючи з осені 1957 р. Бухарест все частіше запитував Москву про можливі терміни виведення військ СРСР. 8 листопада 1957 р. на зустрічі в Москві з Георгіу-Дежем Хрущов явно враховував всі згадані вище чинники і роздратовано, але конкретно заявив: «Раз ви вже так наполягаєте, постараємося незабаром вирішити це питання».
Нарешті, 17 квітня 1958 р. у листі до Хрущова румунському лідеру повідомлялося, що «зважаючи міжнародної розрядки» і тому, що «Румунія має надійні збройними силами, в СРСР переконані у відсутності необхідності перебування радянських військ в Румунії». Вже 24 травня в Бухаресті було підписано відповідну угоду, причому в документі особливо зазначалося, що виведення військ завершиться до 15 серпня того ж року. І СРСР чітко вклався в зазначений строк.
За румунськими даними, вже 25 червня 1958 р. 35 тис. радянських військовослужбовців, більша частина військового контингенту СРСР в Румунії, покинули цю країну. Але протягом 1958-1963 рр. на території Румунії продовжували діяти радянські військові аеродроми і морські бази — на захід від прикордонних Ясс, поблизу Клужа, Плоєшті, дунайсько-чорноморських портів Бреїла і Констанца. Ці об’єкти входили в базовий реєстр Варшавського договору (ВД) аж до його розпуску в 1990-м, але реально країни Договору ними не користувалися.
Румунські власті дозволяли там постійну дислокацію військ ВД виключно у випадку прямої військової загрози безпеки Румунії чи її сусідів по ВД. Але в період Карибської кризи Москва вирішила не запрошувати Бухарест з цього питання, щоб уникнути його «змички» з військово-політичним союзом КНР та Албанії.
Близько третини радянського військового контингенту в Румунії було в 1958-1959 рр. передислоковано в Болгарію, де вже було близько 10 військових баз СРСР (включаючи припортові у Варні і Бургасі) з постійною дислокацією там радянських військовослужбовців і озброєнь. Вони були евакуйовані з країни тільки в 1990-1991 рр.
Але з часу виведення радянських військ з Румунії була фактично розімкнути географічна сопредельность Болгарії з іншими країнами Варшавського договору: єдиним «нетранзитною» маршрутом стало сполучення між чорноморськими портами СРСР і Болгарії. Для його зміцнення в листопаді 1978 р. був введений в дію в обхід Румунії трансчерноморский пором Іллічівськ (Українська РСР) – Варна.
А в 1961-1965 рр. в Болгарії були розміщені радянські ракетні комплекси різного радіусу дії. Але всі ці об’єкти Москва вважала за краще розміщувати у «внутрішній» Болгарії, а не поблизу її кордонів. Щоб уникнути ескалації військового присутності США — НАТО до кордонів Греції і Туреччини з Болгарією. І більш широкого військового співробітництва США з Югославією на основі їх безстрокового договору 1951 р. «Про взаємне забезпечення безпеки».
Однак практично всі радянські ракетні комплекси в Болгарії у 1990-х роках стали «надбанням» США і НАТО. І за це треба сказати окреме «дякую» вже тодішнім послідовникам невдалого антисталиниста Хрущова.
Автор:Олексій Подымов, Олексій ЧичкинСтатьи з цієї серії:Діяння Микити-чудотворця. Частина 1. Хрущов і Казахстан
Діяння Микити-чудотворця. Частина 2. Хрущов і Київ, мати міст руських
Діяння Микити-чудотворця. Частина 3. Хрущов і «нейтральні»
Діяння Микити-чудотворця. Частина 4. Угорський гамбіт
Діяння Микити-чудотворця. Частина 5. Прат, Албанія