Галина Кузьменко – остання жінка в життя Нестора Махна. Бойову подругу батька, кажуть, побоювалися навіть самі махновці. Нарівні з чоловіками вона ходила в атаку, стріляла з кулемета і рубала шаблею.
Матінка
З Нестором Махно Галина Кузьменко (за паспортом Агафія) познайомилася в Гуляйполі, в той час одному з головних центрів повстанського руху на Україні, де працювала вчителькою 4-х класів у місцевій земській школі. У 1918 році вони зв’язали себе узами законного шлюбу.
У молодят здавалося було мало спільного: вона висока, красива, інтелігентна – він маленький, непоказний, грубуватий. Галина була переконаною прихильницею самостійності, активно відстоюючи права України на самовизначення. Соратник Махно Віктор Білаш характеризував її як «невтомну захисницю жінок». Восени 1919 року активістці довірили посаду голови Спілки вчителів махновської республіки, де вона намагалася українізувати все діловодство повстанської держави.
Але ця інтелігентна, високоосвічена, носить пенсне жінка могла виражати себе не тільки через громадську роботу, але і за допомогою зброї, як і будь-який інший махновець. Очевидці розповідають, коли в ставці Махно дізналися про розстріл батька Галини червоноармійцями, вона, не роздумуючи, вирушила мстити.
Прибувши в рідне село, Галина розшукала сусідку, яка видала червоним її батька і з плеча рубонула зрадницю шаблею по шиї. Після цього епізоду махновці стали шанобливо називати подругу бацьки «матінкою». Втім, згодом Галина спростовувала свою участь у махновських каральних операціях. Більш того, вона нерідко конфліктувала з чоловіком після безчинств, які лагодили його підопічні.
Далеко від батьківщини
Влітку 1921 року Галина разом з Нестором назавжди залишає Україну. Спочатку вони втекли до Румунії, потім у Польщу. Напередодні втечі Махно отримав важке вогнепальне поранення в потилицю. Лікарі не давали йому шансів на виживання, однак турботлива дружина зуміла виходити перебуває на межі життя та смерті чоловіка. Саме у цей тяжкий період на світ з’являється єдина дитина Галини і Нестора – дочка Олена.
В кінці вересня 1923 року на частку сімейної пари Махно випадає ще одне випробування: їх заарештовують польська влада за звинуваченням у підготовці повстання в Галичині й спробі створення там анархічного радянського держави. Втім, за недостатністю доказів суд був змушений винести виправдальне рішення.
У 1924 році родина перебирається до Німеччини, а потім осідає у Франції, у тісній однокімнатній квартирці паризького передмістя Венсенна. У цей час серйозно погіршуються відносини Нестора і Галини. Як свідчать очевидці, дружина не пропускала жодного випадку, щоб у суспільстві познущатися над чоловіком. Так, щодо одного згадуваного в розмові воєначальника вона нібито сказала: «Ось справжній генерал, не те, що Нестор!».
Автор мемуарів про батька Махна в минулому його сподвижниця Іда Метт зазначала, що Галина і Нестор неодноразово сходилися і розходилися, вони не схожі один одному ні морально, ні фізично. Нарешті, в 1927 році пара розлучилася.
У цей період у легендарного командира став прогресувати туберкульоз, який вперше з’явився ще в двадцятирічному віці. Тепер хвороба з легких перекидалася на кістки. Галина як могла підтримувала згасаючого з кожним роком чоловіка. Незадовго до смерті вона відвідала його в лікарні: «Він був стомлений, змучений, знесилений. На моє запитання: „Ну як?“ — нічого не відповів, тільки з очей покотилися сльози», – згадувала згодом Кузьменко. Помер Махно 6 липня 1934 року в Парижі. Йому було всього 45.
Повернення
Галина не склала руки. Через три роки вона відкриває в Парижі власний продуктовий магазин, можливо на кошти, залишені їй чоловіком. Однак її підприємство проіснувало всього рік, зазнавши серйозних збитків. Надалі Галині, щоб утримувати себе і доньку, довелося перепробувати безліч спеціальностей: вона була прибиральницею, прачкою, куховаркою, і навіть працювала в шевської майстерні.
Якийсь час Кузьменко безкоштовно пропрацювала в паризькому Союзі українських громадян, який фінансувала радянський уряд. Мабуть жінка розраховувала таким способом повернутися на батьківщину, проте незабаром організацію прикрили.
Остаточно підірвавши здоров’я, Галина була визнана непрацездатною і змогла розраховувати на допомогу. Однак після вторгнення у Францію гітлерівських військ окупаційні власті позбавили її допомоги, і щоб хоч якось підзаробити вона разом з донькою вирішила переїхати в Берлін. Це сталося незадовго до нападу Німеччини на СРСР.
Після травня 1945 року Галина, маючи можливість піти в західну зону окупації, вирішила залишитися в східному Берліні, сподіваючись, що з радянськими військами повернеться на улюблену Україну. До Києва вона все-таки потрапила, але як обвинувачена у справі участі у збройній боротьбі проти Червоної Армії в період Громадянської війни. У столиці радянської України їй винесли остаточний вердикт: за причетність до махновському рухові і ведення антирадянської діяльності в еміграції вона була засуджена до десяти років позбавлення волі.
Її відправили відбувати покарання в мордовський Дубравлаг, дочку Олену на п’ять років заслали в казахстанський Джамбул. У таборі Галина Кузьменко просиділа до 1954 року та була звільнена після хрущовської амністії. За 8 років табірного життя ця красива і струнка жінка втратила колишню шарм, перетворившись на згорблену під тягарем прожитих років стареньку.
Залишок свого життя вона провела з дочкою в Джамбуле, де до пенсії працювала на бавовняному комбінаті. Там вона й померла в 1978 році. Галині Кузьменко все ж вдалося здійснити мрію свого життя і вирватися в Гуляйполі. Кажуть, що бойова подруга Нестора Махна справила на колишніх односельців незабутнє враження.
Тарас Рєпін
Джерело: http://odissey.net.ua/
