Епоха правління в Радянському Союзі Микити Сергійовича Хрущова увійшла в історію не тільки такими суперечливими подіями, як розвінчання культу особи Сталіна і перший політ людини в космос, Карибська криза і придушення Будапештського повстання в Угорщині, але й великою кількістю внутрішньодержавних реформ. Далеко не всі з них були виправданими, багато викликали і викликають дуже суперечливі оцінки з боку і простих людей, і професійних істориків.
Одна з найбільш дивних реформ, задуманих в останні роки правління Хрущова, — модернізація російської мови. Сам Хрущов, до речі, був людиною малограмотним, в тонкощах філології не розумілися і позбавленим тієї всебічності, яка була притаманна його знаменитого попередника Йосипу Віссаріоновичу Сталіну.
У центр уваги революціонерів російську мову потрапив відразу після Лютневої і Жовтневої революцій 1917 року. І в цьому не було нічого дивного. Радикальні політичні трансформації часто супроводжувалися не тільки соціально-економічними перетвореннями і зміною системи влади, але і «революціями в мові». Петровський поворот і Жовтнева революція – типові тому приклади. І це теж зрозуміло, оскільки мова багато в чому і формує наше мислення.
Як тільки була повалена монархія Романових, Тимчасовий уряд спробував ініціювати масштабну реформу російської мови, але із-за політичних пертурбацій того часу руки до мовної реформи в Олександра Керенського просто не дійшли, а незабаром він позбувся влади. Більшовики, які теж збиралися реформувати російську мову, тим не менш перший час були не в змозі виробляти якісь масштабні зміни, оскільки були зайняті куди більш серйозними питаннями – утриманням влади, Громадянською війною, об’єднанням національних окраїн, що відкололися після розпаду імперії. Де тут було до вирішення питань орфографії та граматики?
Тим не менш, восени 1918 р. більшовицька влада приступила до впровадження нових правил орфографії та граматики. Основна суть реформи більшовиків полягала в наступних нововведення. По-перше, ліквідовувалися літери «фіта», «і десятеричное» та «ять», які більшовиками чомусь розглядалися як своєрідні символи старого режиму і монархії. По-друге, повністю виключався в кінці слів твердий знак. Він зберігався лише у якості розділового. До твердого знаку в кінці слів у більшовиків теж було дуже негативне ставлення. По-третє, змінювалися закінчення родового і знахідного відмінків. З мови виключалися закінчення-аго», «-яго», які змінювалися на «його». Нарешті, літера «з» в закінченнях приставок змінювалася на «с», якщо передувала глухим приголосним.
Мовна реформа більшовиків відразу ж була максимально політизована. У радянській літературі тих років высмеивалось старе правопис, в журналах публікувалися карикатури на старі літери дореволюційного алфавіту, зображувалося їх вигнання з сучасного алфавіту. З іншого боку, майже вся емігрантська друк, негативно налаштована до радянської влади, а також церковні видання, реформу більшовицької влади не прийняли і використовували дореволюційний правопис.
До речі, на початку 1990-х років стали робитися спроби повернути старе правопис в окремих публікаціях і виданнях. Особливо прагнули до цього всілякі періодичні видання монархічного і націонал-патріотичного спрямування, деякі видання козацтва. Зустрічалося і досить велика кількість літератури, яка цілеспрямовано друкувалася за старим правописом. Старе правопис, наприклад, букву «ять», стали використовувати в комерційних цілях друковані видання, магазини, ресторани, коли хотіли показати свою уявну спадкоємність по відношенню до дореволюційної Росії або підкреслити особливий дореволюційний шарм.
У сталінському Радянському Союзі влада була зайнята більш серйозними речами, ніж виправленням правопису. Завдання індустріалізації країни, Велика Вітчизняна війна, повоєнне відновлення радянської економіки вимагали колосальної напруги сил. І особливої уваги правопису з боку влади не приділялося.
У 1942 році, щоправда, правила російської мови була введена поправка, яка закріпила обов’язкове використання літери «е». Після цієї поправки літера була внесена в алфавіт. Тоді ж було скасовано апостроф (‘), яким супротивники старого правопису замінювали твердий знак. Нарешті, були скасовані і точки в абревіатурах. Наприклад, якщо раніше писали Р. С. Ф. С. Р., то з 1940-х років стали писати РРФСР. І старі абревіатури ми можемо бачити лише на прапорах і плакатах перших революційних років у музеях, або в старих друкованих виданнях в бібліотеках.
Час масштабних перетворень в російській мові настало після приходу до влади Микити Хрущова. Незрозуміло чому, але Микита Сергійович вважав себе дуже досвідченим людиною у всіх дисциплінах – в літературі, в образотворчому мистецтві, в мовознавстві. Він легко давав характеристики письменникам і художникам, їх творів. Ймовірно, Хрущов прагнув наслідувати Сталіну, хоча не володів і половиною інтелектуального потенціалу останнього. Принаймні, Сталін в кінцевому підсумку навіть став відновлювати стару школу, стару систему вищої освіти, тоді як Микита Хрущов спробував дати друге дихання максималізму перших післяреволюційних років.
Перша мовна реформа Микити Хрущова була проведена в 1956 році. Вона була досить поверховою і стосувалася зміни правил написання ряду слів. Наприклад, замість «снигирь» стали писати «снігур», а замість «дієти» — «дієта». Тепер ми пишемо не «йти», а «йти» — і це теж заслуга реформи 1956 року. Цікаво, що саме перша хрущовська реформа мови знову зробила вживання букви «е» необов’язковою і сьогодні друкарська публіка сама вирішує, розставляти їй букви «е» в своїх текстах чи ні.
У 1960 році, коли Микита Хрущов вже дуже впевнено тримав кермо правління партією і державою в своїх руках, розпочалася підготовка до другої мовну реформу. Її організація була доручена Відділенню російської мови і літератури Академії наук СРСР. Своїм завданням реформа ставила максимальне спрощення орфографії російської мови. Насправді сенс у цій реформі був цілком однозначний. Вона була нерозривно пов’язана з переходом до загальної обов’язкової восьмирічної освіти.
Перш семирічна школа була обов’язковою в містах, в сільській місцевості багато людей не отримували семирічної освіти. Перехід до загальної восьмирічної освіти вимагав спрощення навчання для школярів, оскільки тепер в восьмилетках в обов’язковому порядку починали вчити і сільських хлопців, у тому числі з національних республік і регіонів. Вимагалося значно спростити правила російської мови, щоб їх могли в повному обсязі засвоювати діти із самих різних шарів і населених пунктів.
Загальне восьмирічну освіту було потрібно Хрущову і для того, щоб продемонструвати колосальні успіхи Радянського Союзу в справі затвердження загальної грамотності населення. СРСР повинен був перевершувати капіталістичні країни, причому не тільки розвиваються, але і розвинені. Для цього восьмирічне шкільна освіта повинно було охопити всі верстви радянського суспільства. Правда, чиновники від освіти мало замислювалися про те, наскільки реальні плани підвищення грамотності радянського населення незалежно від його соціальної і національної приналежності. Куди важливіше було продемонструвати вражаючі цифри, які б доводили всьому світу: в Радянському Союзі всі діти зобов’язані отримувати восьмирічне шкільна освіта, неписьменних людей в СРСР немає і бути не може, якщо говорити про молодих поколіннях радянських громадян.
Підтримку спрощенню правил російської мови надавав особисто Микита Хрущов. Людина малоосвічена і малограмотний, він дуже соромився того, що не може писати без помилок. І намагався взагалі не писати від руки жодних текстів, але іноді все ж таки доводилося писати. Тому Микиті Сергійовичу реформа, яка б спрощувала правопис, припала до душі. У 1962 році з його дозволу в радянській пресі почалася кампанія за спрощення правил російської мови. Першими виступили відомі філологи, які стали говорити про необхідність спрощення правил орфографії. Мовляв, складне правопис тільки відштовхує дітей від шкільного навчання. Зрозуміло, питання тут же політизували. Стверджувалося, що російська мова свідомо ускладнювався эксплуататорскими класами, щоб ізолювати селян і робітників від освіти.
На захист ідеї реформування російської мови був кинутий весь могутній потенціал радянської пропагандистської машини. Радянські газети зарясніли тематичними статтями про орфографії та граматики. Під ідею реформи подводилась і солідна емпірична база. З місць звітували директори шкіл і вчителі російської мови і літератури – спрощення орфографії необхідно, оскільки більша частина дітей засвоїти в повному обсязі навчальну програму з російської мови не в змозі. Лише менше половини учнів освоює грамоту щодо стерпно і лише третина може вважатися грамотними людьми. При цьому підкреслювалося, що це дані за російським областях РРФСР, а якщо брати національні регіони, де російська мова не була рідною, то там справи йшли ще гірше: багато дітей взагалі так і не навчалися писати російською мовою.
Особливо складною була ситуація у сільській місцевості союзних республік Середньої Азії та Закавказзя, в автономних республіках, краях і областях Північного Кавказу і Сибіру. Таким чином, під ідею мовної реформи подводилась досить непогана аргументація, яка навіть скептика змушувала б замислитися: а чи не варто і справді значно спростити російську мову, зробити його вивчення доступним кожному школяреві – і хлопцю з російської глибинки, і учню з таджицького кишлаку або дагестанського аулу.
У 1963 році Академія наук СРСР заснувала Державну орфографічну комісію під головуванням Віктора Виноградова – академіка, самого відомого філолога Радянського Союзу. До складу комісії увійшли багато найвідоміші діячі тодішньої радянської науки, включаючи Розенталя і Ожегова, письменники Чуковський і Лидин, а також представники «шкільної громадськості» — заслужені вчителі. Для організації громадської підтримки реформи була створена спеціальна громадська орфографічна комісія.
У підсумку в 1964 році з’явилися і досить суперечливі рекомендації, складені на основі висновків Державної орфографічної комісії. Розглянемо їх більш докладно. Так, після «ж», «ш» і «ч» пропонувалося писати не «е», а «о». Тобто, завершися реформа успішно, сьогодні ми писали б «чорний», «жовтий», «жолудь». Скасовувався м’який знак у закінченнях слів, закінчувалися на «ж», «ч», «ш», «щ». Належало писати «доч», «миш», «тиш». Після літери «ц», у відповідності з ідеєю реформаторів, слід писати «і» — «циган», «отці».
Зрозуміло, що таке правопис із захопленням прийняли в національних республіках або глибинці, але освічених людей воно муляло. Твердий знак, як і в 1918 році, знову захотіли скасувати, тільки остаточно. В якості роздільника пропонувалося використовувати один м’який знак, щоб не плутати людей. Крім того, в словах іноземного походження прибиралися подвійні приголосні. Прислівники тепер належало писати разом. Такі слова, як «брошура», писалися по вимові, тобто «брошура».
Природно, що публікація пропозицій щодо зміни орфографії російської мови викликала негативну реакцію з боку консервативно налаштованої частини радянських філологів та вчителів шкіл. Але вирішальний голос залишався за всесильним керівником радянського держави Микитою Сергійовичем Хрущовим. І тут російської орфографії сильно пощастило, а школярам «з глибинки» не пощастило: 14 жовтня 1964 року Микита Сергійович Хрущов був відсторонений від займаної посади.
Фактично в радянській країні відбувся державний переворот, в результаті якого до влади прийшов Леонід Ілліч Брежнєв. Людина розумна і освічена, він відмовився від ідеї проведення мовної реформи. Максималістські ідеї «хрущевцев» були відкинуті. Практично відразу після приходу Брежнєва до влади радянська печатку видала серію критичних статей, розбили в пух і прах аргументи прихильників мовної реформи.
Автор:Ілля Полонський
