За останню чверть століття неофіційний титул самого відомого, великого і різномастого за асортиментом авторинку, принаймні за Уралом, отримав владивостоцький «Зелений кут».
Знаменита «Зеленка» з’явилася на необжитих сопках 71-го мікрорайону Владивостока в 1993 році. Місця тут тоді були дикуваті, район вважався небезпечним. Так писав про авторинку у 2012 році місцевий публіцист і письменник Василь Авченко у книзі «Глобус Владивостока»:
“З 1993 року “Зеленка” — найбільший в країні ринок старих японських машин. Черево і сіль постперебудовного Владивостока, його головна визначна пам’ятка. На думку багатьох невладивостокцев, автомобілями торгують всі владивостокцы без винятку. Місцеві жителі пишаються своїми япономарками так, ніби роблять їх самі. У ряді випадків це недалеко від істини».
Владивосток — місто морський, і моряки з вуст в уста передавали легенди про японських машинах, повернувшись з чергового рейсу. Нічого не ламається, комфорт — куди там нашій «Волзі»! Салони — «як у Великому театрі», безшумний двигун, підвіска м’яка.
Перші японські автомобілі почали з’являтися в Примор’ї з кінця 80-х, щоправда, без документів. У місті їх були одиниці. Тонкий імпортний струмок перетворився у величезний потік в 1992 році, коли президент Борис Єльцин відкрив закритий порт Владивосток. До «Зеленки» невеликий майданчик, де з рук торгували машинами (і привезеної з рейсів контрабандою), перебувала на стадіоні «Будівельник». Але невеликий п’ятачок вже скоро не міг вмістити в себе всіх бажаючих. Тоді мер міста Віктор Черепков віддав землю під новий ринок, навіть військові не заперечували. Як не дивно, цей крок глави Владивостока пояснювався турботою про робочих місцях: судноплавство вмирало, на військовому флоті теж справи йшли не дуже гладко. Оборонні підприємства, яких у Владивостоці і його околицях було чимало, вставали з-за відсутності замовлень. А з організацією авторинку відкрилися нові можливості поповнення міського бюджету, і з’явилися нові робочі місця — в місті стали повсюдно відкриватися автомайстерні, шиномонтажа, брокерські контори, які займаються митним оформленням.
Перший час ринок був не дуже великим, складався з пари стоянок. Привоз автомобілів був пов’язаний з певними труднощами.
— Я почала возити машини в 89-му році, — розповідає продавець Ірина. — Був повсюдний дефіцит хороших і якісних автомобілів. Межею мрій було мати «Жигулі» або «Волгу». Природно, коли дозволили ввезення японських автомобілів, люди погналися за якістю та доступною ціною. І вони себе показали. Виникають складності тоді вирішувалися швидко: сьогодні питання виникло — завтра він зважився. І все йшло нормально. Хоча правила гри постійно змінювалися. То вводили «п’ять екю» (збори за ввезення в той час розраховувалися у безготівковій європейської валюти екю, яка існувала до введення євро — прим. ред.), то з’являлися пільги, то мито обнулили, то знову ввели. У період безмитного ввезення машини оформлялися через два тижні після вивантаження. Були і «дядьки в бордових піджаках». Тоді машини не ганяли поодинці, збиралися в колони, намагалися гуртуватися. З Знахідки возили, з Зарубіна. На дорозі зупиняли. На пароплавах теж були присутні, при розвантаженні їм казали — «це моя». Все це було. Так працювали на початку 90-х. У ті роки популярними були «Зубатки», Туринги, Королли. Природно, ввозили Прелюди, Скайлайны, Цефіро. Завжди хітом були Крауны. З позашляховиків ввозили пікапи Датсун і Сурфы.
Японські машини добре зарекомендували себе на наших дорогах за рахунок невибагливості до бензину, витривалості конструкції і доступність запчастин. Але й проблем вистачало. Розповідають, що одного разу, в 93-му чи 94-му році, під Владивосток привезли пасажирський автобус Hiace. Поставити його на облік так і не вдалося — в ГИБДД були впевнені, що власник не збирається їздити на ньому сам, а зробить «маршруткою». Але у комерційного транспорту були зовсім інші правила оформлення і реєстрації. Так він і катався по Владивостоку без документів, поки його не забрали якісь «братки» в Хабаровськ.
Навколо авторинку почав розквітати суміжний бізнес. Наприклад, з’явилися магазини, які торгують «всякої японської всячиною», в тому числі автомобільної. Японці, у яких машини на початку 90-х часто забирали прямо з рук, забували в салоні дрібниця: окуляри, аудіокасети, брелоки, іграшки, небачену автомобільну «побутову техніку» начебто кавоварок. А ще різні ключки для гольфу або крикету. Все це багатство вилучалося, часом разом з магнітолами, полицями багажника, акумуляторами і гарною гумою, прямо в порту. Потім машина йшла на стоянку, а добро — в магазинчик по сусідству.
Через три роки у вихідні дні на «Зеленку» пробитися було неможливо. Машини заповнювали не тільки всі вільні ділянки сопок, але навіть і сусідні вулиці. Торгували у дворах, вздовж дороги, під гаражами. В ходу була не тільки продаж, але і обмін — за автомобіль давали земельну ділянку або квартиру. За Toyota Land Cruiser 80 можна було при вдалому розкладі отримати трикімнатну квартиру. Втім, в таких ситуаціях не обходилося без криміналу.
“Тури в Японію на теплоході “Михайло Шолохов” за паспортом моряка”, — звучали оголошення по радіо. У багатьох жителів Далекого Сходу ще на слуху ” і в пам’яті назви легендарних теплоходів — «Антоніна Нежданова», «Михайло Шолохов», «Марія Садовська» і «Русь», на яких возили «туристів». У 1997 році у відношенні до орендаря «Михайла Шолохова», компанії «Пасифіка Трейдінг Ко ЛТД», було порушено кримінальну справу. За даними правоохоронних органів, компанія, по суті, займалася організацією напівлегальних круїзів в Японії: квитки продавалися безпосередньо на борту теплохода, причому за готівкову іноземну валюту. За інформацією РУОП, тільки за березень-квітень 1997 року їх було продано на загальну суму близько 1,5 мільярда рублів, податки з них не були сплачені. Це і стало причиною порушення кримінальної справи.
Економічні труднощі країни відчутно позначалися на житті ринку. У перший раз «Зелений кут» труснуло в 1998 році. Протягом всього року продажі падали — машин було багато, але їх не купували. Розпродавали за викидними цінами, закривали стоянки, йшли з бізнесу. Удача посміхалася тоді тим, хто отримував зарплату в доларах. Після дефолту «Зеленка», здавалося, померла. Але ненадовго.
До початку нового тисячоліття машини знову почали активно везти, хоча ціни на них виросли. Тоді ж про «Зеленку» дізналися і регіони — по Владивосток стали масово їхати не лише сусіди по Далекому Сходу, потягнулися сибіряки, за ними і жителі європейської частини.
— З регіонів сюди почали приїжджати в «нульових». Спочатку все купували машини у нас. А потім з’явилися туристичні компанії, які стали оформляти сибірякам візи до Японії. Вони самі почали їздити на пароплавах, хоча це було дорожче, — згадує Ірина.
Оборот ріс і ріс. Паралельно чиновники винаходили все нові заходи щодо обмеження ввезення старих іномарок в країну, і найгостріше це відчувалося саме в Примор’ї. Пік своєї могутності знаменитий авторинок пережив у 2008 році. Тоді на «Зеленці» одночасно перебувало до 12 тисяч машин, а сам ринок було чудово видно навіть з космосу. В день на Владивостоцької митниці оформлялося до 900 машин — і значна частина відправлялася на ринок.
До 2008 року «Зелений кут» вигідно відрізнявся від того ринку, який зароджувався на продуваються всіма вітрами сопках в 1993 році. Це було єдине місце такого масштабу в Росії, де автомобілі продавали і в будні, і у вихідні, і у свята — круглий рік. З’явилися тоді і представництва банків, і страхові компанії, і допомога в оформленні документів. Орендарі стоянок самі прокладали дороги і асфальтували майданчики. Стихійності на ринку не залишилося. Але в цьому ж році почалося «падіння імперії».
З жовтня 2008 року уряд Росії послідовно підвищив мита на ввезення кузовів окремих видів транспортних засобів», що фактично означало загибель сегмента автобізнесу, побудованого на імпорті машин в розібраному вигляді, потім набула чинності постанова уряду «Про внесення змін в Митний тариф щодо деяких моторних транспортних засобів». Згідно з постановою, мито вводилися на дев’ять місяців (в реальності ж мита на «конструктори» знизили тільки в 2018 році). За задумом уряду, частка зібраних в країні автомобілів повинна була зрости вдвічі. Саме для того, щоб допомогти вітчизняному автопрому, вирішили змінити ввізні мита на іномарки. Імпортні авто піднялися в ціні в півтора-два рази. І потік старих машин з-за кордону став різко скорочуватися.
У піковому 2008 році на Далекий Схід ввезли понад півмільйона іномарок, причому більша частина з них припала на Примор’ї. А вже в 2009 році ввезення склав лише 80 тисяч одиниць. Ринок падав, потім оживав і знову падав. У 2014 році обвалився рубль — стоянки ще «стиснулися». У 2015 році все лише погіршилося, та ще й зріс (у перший раз) утилізаційний збір. Тільки от обвал імпорту, якого домагалися чиновники, обвалив заодно і майже всю економічну структуру регіону. Платежів, які відраховуються до бюджету, стало в рази менше.
— Я возив машини з Владивостока в Сибір багато років, — згадує Дмитро з Новосибірська. — Всяке бувало, звичайно. Кілька разів дивом виходив живим. Машину одного разу відібрали, Subaru Forester турбовый, під замовлення віз. Це в Примор’ї якась цивілізація за 10-15 років розвинулася, а там, у регіонах, криміналу ще вистачає. Іноді їхати страшно. Зараз Владивосток — вже не найдешевший місто, де можна купити машину. Іноді різниця в ціні досягає 100-200 тисяч рублів, причому не на користь Примор’я. Те ж стосується і запчастин. Ті, хто не знає, як тут справи йдуть, іноді не можуть зрозуміти, чому бампер з Владивостока на японську машину коштує дорожче, ніж такий же в Москві. Кажуть — там же Японія за рогом, чому так дорого?
Під час підготовки до саміту АТЕС в 2012 році «Зелений кут» навіть хотіли перенести за місто — неподалік планувалося прокласти так званий гостьовий маршрут. Але і тут ринок встояв. Планується до будівництва житловий квартал теж не завадив: його звели трохи в стороні. Тепер мешканці цього кварталу їздять як раз через «Зелений кут», бо іншої дороги немає.
Зараз ринок поділився на дві категорії покупців. Перші йдуть за бюджетними машинами до 500 тисяч рублів. Це малолітражки «міського» класу, об’ємом до півтора літрів — Nissan Note, Nissan March, Toyota Vitz, Mazda Demio, Toyota Passo. Ними в основному і забиті всі стоянки.
Друга категорія йде за більш великими машинами вартістю від 1,5 млн рублів — Toyota Harrier, Nissan X-Trail, Subaru Forester і Outback. За розумну суму можна взяти трьох-п’ятирічний екземпляр в дуже багатій комплектації. Добре йдуть гібридні Toyota Alphard: їх багато беруть в представницькі таксі і прокати. Популярні також мінівени Honda Stepwgn. Цим варіантам немає прямих альтернатив на офіційному дилерському ринку по комфорту, якості виконання і ціною.
Середина, навколо мільйона рублів, належить двом безумовним фаворитам — Honda Fit і Toyota Prius Alpha.
Людей на ринок зараз приходить небагато. Продавці лаються крізь зуби — та де це бачено, щоб машина стояла за три-чотири місяці. У магазинах супутніх товарів з Японії» теж порожньо. Кажуть, у вихідні людей стає більше — а толку ніякого. Грошей мало, ходять як у музей. З регіонів теж майже нікого немає, максимум сусіди — до Бурятії і Якутії.
— Ми шукаємо якусь невелику машину, — каже покупець Василь з Амурської області, який приїхав на «Зеленку» з товаришем. — Бажано гібридну, тому що бензин у нас дуже дорогий на Далекому Сході. Приїхали на кілька днів, ось, тут блукаємо по ринку, дивимося. Машини, з одного боку, всі однакові. Ну ось, два Фіта стоять, тільки колір відрізняється. Але видно, що в однієї кузов не дуже, його фарбували. Інший нічого, але у нього салон «втомлений». В Інтернеті подивилися кілька автомобілів, тепер вирішили самі доторкнутися, помацати, послухати, покататися.
При цьому, як кажуть продавці, регіони не відмовилися від японських автомобілів, просто торгівля пішла з «Зеленки» в Інтернет: привозять самі і через брокерів оформляють. Єкатеринбург, Пітер і Москва, здається, навіть стали більше брати.
— Ринок змінювався на моїх очах, я займаюся цим з 2002 року, — розповідає продавець Євген. — Якщо тоді купували все, то зараз у людей вільних грошей на автомобілі немає. Купують просто для того, щоб пересуватися. Великим попитом користуються дешеві машини, до 500 тисяч. Це Nissan Note, наприклад. Того ж Фіта вже до мільйона складно придбати. Найсерйозніше, що зараз можна знайти на ринку, — це Land Cruiser Prado з об’ємом двигуна 2,7 л або дизельний 2,8 л. Інші дорогі машини з Японії привозять виключно на замовлення. Наша держава так зробив. Ми працюємо в сегменті до 1,5 млн рублів. З цих машин є попит на Mitsubishi Outlander PHEV — з-за того, що він частково на електриці. Витрати на паливо у нього мінімальні. «Електрички» начебто Nissan Leaf теж користуються попитом, але з «заправками» для них у нас туго.
Стоянки на «Зеленому куті», як і раніше, поділяються на цінові категорії. Є «цивільні», де стоять масові легкові автомобілі всіх класів. Серед них згадані Note, Vitz, Passo. Є точки, що спеціалізуються на екстравагантних машинах начебто Suzuki Lapin або Hustler — це дісталася до Примор’я мода на японські кей-кари. Таких, правда, одиниці. Тут же всілякі маленькі Honda Fit, Shuttle, Freed, Grace. Дуже багато серед машин цієї марки гібридних повнопривідних Vezel, які на європейський ринок поставляються як відроджена модель HR-V.
Toyota представлена рядами Premio, Axio, Allion, Prius Alpha, Fielder (теж гібридні в основному) і «овощевозкой» Probox. Окремо стоять вічні фаворити Владивостока — Toyota Crown, з кожним новим поколінням кузова стають все красивіше.
З Subaru багато на ринку Forester і Outback, серед Nissan добре представлені March і X-trail. Mitsubishi в основному Outlander — як простий, так і PHEV.
Майже на кожній стоянці є закуток, де можна купити машину без документів. Нерідко цим користуються ті, хто не експлуатує автомобіль на дорогах загального користування. Наприклад, «джипари» або гонщики-аматори, які беруть потужну машину начебто Mark II або Laurel, а потім в гаражі будують свої «боліди» для треку.
Зовсім мало, але все ж є ще «розпили». Втім, їх час минув: на облік «половинку» вже не поставиш, в ГИБДД таких виявляють на раз. Тим не менш хтось бере їх на запчастини, відновлюючи машини після ДТП. Зараз на запчастини найчастіше везуть «конструктори» — тобто окремо кузов і окремо силові агрегати. Їх і не планується ставити на облік як цілий автомобіль, «конструктори» — це саме набори запчастин. З 2018 року мита на них знизили і цей бізнес процвітав. Детальніше про те, що таке «розпили», «конструктори», «карпилы» — в нашій статті.
Частина стоянок тепер порожніють. Там, де ще десять років тому впритул стояли автомобілі, тепер стоять прилавки з японськими сигаретами і алкоголем або ж виставлені лиття і гума. Також стали заганяти сюди і машини «з пробігом по Росії» — ті, що продають з рук, але не хочуть тримати біля будинку.
Кажуть, «Зеленки» скоро не стане. Але такі прогнози звучать з тих самих пір, як вона з’явилася. Правий кермо, незважаючи на всі настрої і заходи щодо обмеження імпорту, ще дуже сильний на Далекому Сході. Це не в останню чергу цей соціально-культурний феномен регіону. «Зелений кут» в цьому контексті — не просто ринок. Це спосіб життя.
«Настрій у людей робоче. Ми вже загартовані всілякими закрутками гайок і ускладненнями. Але все одно хочемо працювати. Тому що перше — це якість. Воно компенсує всі нерви і витрати», — каже Ірина.
