Пожежа в соборі Паризької Богоматері: знаки і символи

0
526

Михайло Демурин

Знявши голову, за волоссям не плачуть
Вчора трапилася велика пожежа в соборі Паризької Богоматері. Ця подія, поза всяким сумнівом, і знакове, символічне. Воно зрозуміло викликало смуток і глибоку тривогу в Західній Європі, в Росії, в усьому світі.
Якщо говорити про знаки, то розмах можливих пояснень широкий. Собор адже будинок Бога на землі, і це треба прийняти навіть людям невіруючим. Під цим кутом зору, попустившися це пожежа, Бог може «дзеркаль» дії варварів, які супроводжують сьогодні в Парижі справедливе протестний рух пожежами і руйнуваннями. Ви жжете ваш дім, я спалю свій. Це, як знають люди віруючі, найстрашніше: коли Бог вирішує вчинити щодо людей, відбивши їх помисли. Так було, коли він прийняв рішення про Потоп.
Можливе й інше пояснення: католики, будете далі йти по шляху, в кінці якого, літературно кажучи, «собору судилося стати мечеттю», і віддам свої храми вогню…
Якщо ж замислитися про символічної стороні події, то мені ця трагедія бачиться як символ зникнення європейської культури. У цьому сенсі можна сказати, що зашкалює виплеск скорботи з приводу трагедії собору явно контрастує з байдужістю до сучасної трагедії європейської людини. Йому-то ж теж «дах» цілеспрямовано спалюють, його теж знищують… Між тим великі твори європейської архітектури, живопису, літератури, культури в широкому сенсі слова — створювалися під певний тип людини. Їм, людиною, і для нього. Ця людина, як я вже сказав, в даний час знищується, зникає — ось і творіння тієї культури стають не потрібні. Не може ж культура розглядатися сама по собі, безвідносно до людини? Так що, як кажуть, «знявши голову…»
Мимоволі задаєшся та іншим питанням: яка ціна культурі, якщо в ній не закладено код, що перешкоджає її саморуйнування?
Все це, природно, питання, перш за все, до нас самих. Для мене відповідь очевидна: код культури — в людині, як він був задуманий Творцем. Відповідно, берегти і зберігати треба в першу чергу саме людини. Решта або додасться або пропаде.