Наша команда спелеологів вирушила до Сімферополя – досліджувати навколишні печери. Добралися до місця, поринули у процес. Раптом в одного з нас погас ліхтар. Хлопець зупинився і став чекати. За правилами ми, вибравшись на поверхню, повинні були пересчитаться, і, у разі відсутності людини, повинні були полізти за ним…
Але коли ми вилізли, зустрілися з хлопцями-спелеологами з Сімферополя. Звичайно, не перерахувалися – не до того було: вночі сиділи біля багаття, пили у кого що було так розповідали страшилки про білого спелеолога, що літає по печері і висмоктує енергію з тих, хто йому зустрінеться.
Вранці команда з Сімферополя знову вирушила в печеру. Спускатися треба було по канату. І ось з’їжджає по ньому один з мужиків, дивиться – рухається на нього біла постать, ліхтарик на лобі не горить. Зі старту це «щось» заорало:
– Людина!!! Який же я голодний!!!
Очевидці стверджують: цей тип, що спускався по канату, був на поверхні вже через пару секунд, з рекордною швидкістю подолавши метрів десять!
