Аллі Борисівні Пугачовій виповнилося 70 років. Начебто це досить поважний вік, але десь в підсвідомості здається, що їй вже повинно бути років сто. Пам’ятаю, що вперше я її почув у 1989 році по радіо, коли мені було 5 років. Вона співала одну зі своїх коронних пісень «Мільйон червоних троянд» на вірші Андрія Вознесенського. Я тоді запитав у тата: «Хто це?» І він відповів, що це Пугачова — з відтінків мови я якось відразу зрозумів, що це не просто одна зі співачок, а щось набагато більше. Любити Пугачову сьогодні не модно, не сучасно і взагалі, вважається, що це доля не інтелектуалів, а отаких вимираючих радянських людей робочих професій 60+. Але мені вона подобається — навіть не як співачка, а як явище, чисто по-людськи.
Раніше багато говорили про якусь «пугачівської мафії», яка нібито закрила шлях на естраду багатьом яскравим виконавцям. Про всілякі скандали на кшталт конфлікту з Джуной. Про те, що Пугачова багатьом допомогла розкритися йдеться менше. Але в цілому біографія її дивна — адже багато хто хоче стати людиною в своїй області №1. Пугачова, безумовно, стала такою серед радянських співаків у 80-е. Її перший шлягер «Робот», записаний для програми «З добрим ранком» Всесоюзного радіо в 1965 році, і в наші дні залишається актуальним, особливо на тлі розмов про те, як штучний інтелект зробить багатьох людей непотрібними: «Робот, ти ж був людиною, Ми бродили по калюжах, В калюжах плавало небо. Щоб я посміхалася, Ти смішно кукурікав І зимою ромашки Видобував з-під снігу… Робот, робот — Це вигадка століття. Я прошу, ну спробуй, Стань знову людиною, Стань знову людиною». Установки майже в дусі Гурджієва, який говорив, що люди перетворилися в автомати. Пугачова розлита в культурі — навіть пріснопам’ятний заєць в «Ну, постривай!» намагався вжитися в її образ під пісню «Айсберг».
Мікаел Таривердієв в книзі своїх мемуарів так говорив про неї: «Пугачова, яка взагалі мало вчилася, завжди володіла фантастично чистою інтонацією. Бездоганно чистою інтонацією. З нею на цю тему навіть говорити ніколи не треба було».
Пам’ятне її виступ в Чорнобилі після сумно відомої катастрофи на АЕС. Особливо мені подобається «Реквієм» Марини Цвєтаєвої в її виконанні»:
Вже скільки їх упало в цю безодню,
Разверзтую далеко!
Настане день, коли і я зникну
З поверхні землі.
Застигне все, що співало й боролося,
Сяяло і рвалася.
І зелень очей моїх, і ніжний голос,
І золото волосся.
І буде життя з її насущним хлібом,
З забудькуватістю дня.
І все — ніби під небом
І не було мене!)
Аллі Борисівні встигли дати високе звання народної артистки СРСР за кілька днів до ліквідацією совка. А коли Єльцин вручав їй Орден за заслуги перед Вітчизною II ступеня, в рік 50-річчя, то вибачався, що це друга ступінь, оскільки перша вручається тільки глав держав. Це вже потім, при Путіні, першої ступенем стали нагороджувати кого попало, включаючи діячів культури — від Йосипа Кобзона до Микити Михалкова (при ЕБН нею був нагороджений лише Жак Ширак). Єльцин на те нагородження, зокрема, сказав наступне: «Я полюбив Вас, коли Ви пішли всупереч тих, хто хотів би натискати, тих, хто не хотів пускати нікуди, тих, хто чинив ці перешкоди. Я теж боровся, тому у нас є щось спільне…»
У 2012 році на президентських виборах Пугачова підтримувала Михайла Прохорова (я теж тоді голосував за нього), і коли я виходив з виборчої дільниці, там звучала пісня Пугачової «Чарівник-недоучка». Не думаю, що хтось поставив його спеціально, просто складно було отцензурировать її пісні у цей день.
Давно в мережі ходить жарт про те, що коли Пугачова в черговий раз виходить заміж, десь у світі помирає один диктатор: у 1969 — Хо Ші Мін, у 1976 — Мао Цзедун, в 1985 — Енвер Ходжа, в 1994 — Кім Ір Сен, в 2011 — Кім Чен Ір. Мимоволі з’являється надія на її наступний шлюб… Але нехай нинішній союз Пугачової і Максима Галкіна буде довгим і щасливим. Взагалі, коли в черговий раз проти своєї волі чуєш уривки чиїхось розмов або читаєш заголовки преси про Пугачової, то стає очевидно, що вся вона — про живу життя. Це Кобзон співав про Леніна, комсомол і БАМ, а Пугачова — про любов, мистецтво і творчість.
