Основою сюжету знаменитої комедії Гайдая «Іван Васильович змінює професію» стала машина часу, яку винайшов інженер Шурик Тимофєєв. У гайдаевском фільмі машина часу візуально вийшла чудо, як хороша. Однак ця машина часу за сюжетом не працювала. Адже майже вся дія фільму «Іван Васильович змінює професію» відбувається не в реальності (нехай і фантастичною), а в запаленому вибухом мозку винахідника Олександра Сергійовича Тимофєєва. Все що бачить реального глядач – це спроба провести експеримент, потім вибух, падіння товариша Тимофєєва і понісся далі його марення. А коли він приходить в себе – в кінці фільму бачить зруйновану вибухом машину часу. Але якщо вдуматися, то це якраз найбільш вірогідний варіант. Чому ж радянський винахідник Олександр Сергійович Тимофєєв не зміг побудувати у себе вдома працюючу машину часу не міг в принципі. Чому?
По-перше, звичайно, житлові умови у радянського інженера Тимофєєва. Він жив з дружиною в однокімнатній квартирі.
Так що свою чудову машину часу він змушений був поставити на столі в своїй єдиній кімнаті.
Природно, розумієш, постійно знеструмлював цілий будинок.
Що викликало справедливе обурення громадськості в особі управдома Івана Васильовича Бунши.
А куди діватися, якщо ні власного двоповерхового будинку, ні гаража, як, скажімо, у винахідника доктор Еммета Брауна з американського фантастичного фільму «Назад в майбутнє? От і доводилося викручуватися в однокімнатній квартирі.
Однак побутові незручності, хоча й отруюють життя геніального винахідника, самі по собі ще не могли стати причиною того, що машина часу товариша Тимофєєва заробити не могла. А могла лише вибухати і перепалювати пробки і приводити конструктора в стан нестояння.
А в чому причина?
Правильно – запасні деталі. Американський винахідник доктор Еммет Браун міг вигадувати все що завгодно, але чого б він не вигадав, проблема була лише в тому, чи правильно він все спроектував. З деталями для його винаходів ніяких проблем виникнути не могло. Він міг купити собі будь-які електронні (не кажучи вже про щось інше) деталі, які були в його часу. Всі американські магазини були в його повному розпорядженні.
А як міг розраховувати на успіх товариш Тимофєєв, якщо навіть уві сні йому приснилася сувора проза життя радянської – в магазинах нічого купити неможливо.
Тема освітлення в радянському кіно гострого дефіциту на якісні товари (включаючи радіодеталі) в СРСР не благославлялась комуністичними властями. Тому Гайдай показує труднощі, так би мовити, без педалювання теми дефіциту. Магазин на ремонті.
На обліку.
Проте радянський глядач не повірив би тільки в ремонт і облік, як причину відсутності потрібної покупки. В дуже скромних межах критика «окремих недоліків» була допустима і в радянському кіно. Так що Гайдай показує, як продавець розводить руками: «Немає у нас таких деталей і невідомо, коли будуть».
До речі, попутно – радіола, яку з захопленням оглядає піонер на задньому плані, варто 115 рублів – практично середня місячна зарплата інженера типу Шурика. Ну це так, мимохідь. Загалом, ми-то знаємо, що товариш Тимофєєв міг оббігати всі магазини Москви, причому не протягом дня, а протягом місяця, та так нічого потрібного і не купити.
Довелося йти на уклін до спекулянту. А що робити, якщо по іншому – ніяк?
Ось вона – радянська реальність. До речі, можна також задуматися ще ось над яким питанням. А звідки цей спекулянт взяв дефіцитні деталі? Купив в цьому ж магазині і тепер перепродує? Так міг би подумати людина, не знайомий з радянськими реаліями. Але ми-то люди тверезые, ми знаємо, що скоріше за все ці деталі у спекулянта – «винесені» (тобто вкрадені) з якого-небудь радіозаводу, а то і з секретного військового НДІ. Саме таким чином – злодійством – хоча б частково задовольнялися потреби радянських людей багато в чому, що по ідеї повинно було продаватися в магазинах, але там не продавалося або продавалося вкрай рідко.
От і скажіть, як могла у Шурика Тимофєєва вийти годна, працююча машина часу, якщо деталі для неї він повинен був шукати в спітнілій пахви у несимпатичних спекулянта? А вартість цих деталей «з під поли»? Зарплата інженера Тимофєєва ніяким боком не була заточена на те, щоб закуповувати у спекулянтів деталі для повноцінної машини часу.
Та ще всякі химерні колби і кольорові реактиви. А в підсумку товариш Тимофєєв замість однієї придатної деталі, яку він не міг знайти, був змушений ставити в свою машину часу щось інше, не зовсім підходяще. Ось все у нього і искрило як на салюті на 7 листопада.
Ні, так, звичайно, з боку подивитися – красиво.
Лампочки всякі кольорові блимають. Важелі якісь, знову ж таки, блискучі.
Але – на жаль – не фурычила машина часу у радянського винахідника Шурика Тимофєєва.
Тільки уві сні вона в нього й заробила.
А американський доктор Еммет Браун, хоча теж набив собі гулю під час дослідів, однак діючу машину часу побудував.
Тому що справа була не тільки в тому, щоб винайти, але і щоб мати під рукою всі необхідні деталі. Американська торгівля, завдяки американській промисловості, заснованої на приватній власності на засоби виробництва, забезпечувала трудящих винахідників всім, що їм було потрібно.
Радянська торгівля, в силу своєї повної залежності від радянської промисловості, заснованої на державній власності на засоби виробництва, не давала геніальним винахідникам, типу Шурика Тимофєєва, довести свій винахід до розуму. Ось тому у Шурика машина часу не працювала і не могла заробити в принципі. Де завгодно – тільки не в СРСР.
Ну і в якості деякого епілогу. З приводу того, хто придумав для Гайдая машину часу. Винахідником, який так гарно згрупував всякі важелі, колбочки і транзистори, був Владислав Почечуев. В Вікі про нього йдеться сухо, що мовляв Владислав Почечуев – скульптор і карикатурист. Загалом це так. Але треба додати, що у свій час він працював лаборантом сейсмостанції на мисі Шипунский. Напевно там він і помітив, як повинна виглядати якщо не машина часу, то, у всякому разі, якась штуковина, яка буде красиво виглядати в кадрі. Свій перший і вельми успішний досвід співпраці з кіно Владислав Почечуев почав з фільму Олександра Птушка «Руслан і Людмила», для якого створював багато казкові декорації. А коли Леоніду Гайдаю не сподобався перший ескіз машини часу, яку йому запропонували для його фільму, хтось порадив звернутися до Владиславу Почечуеву. Почечуев зробив дивно киногеничную машину, яка запам’яталася усім глядачам. Відгадайте, яку суму Владиславу Почечуеву виплатили за те, що він придумав таку машину часу? Ну ж бо, сміливіше, не обмежуйте свою фантазію. Гаразд, ось відгадка.
За придуману машину часу для фільму «Іван Васильович змінює професію» художник Владислав Почечуев, отримав 40 (сорок) рублів.
А що ви хочете? Це ж СРСР, а не США. От і думайте, чому в СРСР не могла заробити машина часу навіть у фантастичному фільмі.
Born on the Fourth of July
