Багато років тому найкращий біатлоніст XX століття Олександр Тихонов сказав мені: «У російських людей якесь мазохістське прагнення один одного публічно обливати помиями. Ні одна нація у світі не володіє такою схильністю до самобичування». Згадалося тому, що ні одного з останніх тренерів «Зеніту» (Андре Віллаш-Боаша, Мірчу Луческу, Роберто Манчіні), оставлявших команду без титулу, без Ліги чемпіонів, а то і взагалі без медалей, медіа не критикували настільки жорстко і нещадно, я б сказав, хтиво і з захватом, як Сергія Семака. Сьогодні, коли про майбутнє чемпіонство вже заговорили вголос, не сказати, що ця критика зовсім замовкла.
Лейтмотив аналітичних розборів багатьох експертів добре всім відомий: гри не було і немає, тренерської руки тому і непомітно, на полі є лідер – Артем Дзюба, він якось тягне команду, заводить її, був Леандро Паредес з його передачами і «стандартами», тепер Сердар Азмун з його голами і Ярослав Ракицький знову ж зі «стандартів», ну і дуже погано виглядають суперники.
Впали під новорічну ялинку
Ну а що реально, що на практиці? Підписавши молодого тренера з величезним игроцким досвідом (включаючи закордонний) і річним стажем самостійної роботи в команді-середняка, зенітівський менеджмент розсудливо не поспішав вкладати в серйозне посилення складу. Семак почав сезон практично з тим же складом, з яким Роберто Манчіні завершив попередній на п’ятому місці, повторивши антирекорд десятирічної давності. Добре хоч з оренди повернули Дзюбу і Олега Шатова, а з другої команди – 35-річного (на той момент) ветерана Олександра Анюкова.
У вересні новий спортивний директор «Зеніту» Хав’єр Рібальта підкинув Сергія Богдановичу семиразового чемпіона Італії Клаудіо Маркізіо. Ось до цих пір дотепники дискутують: то була допомога тренеру або італійському ветерану?
Команда лідирувала з першого туру. Втративши через травму Юрія Жиркова, а потім і організатора атак Крістіана Нобоа. Втративши ледь почав відновлювати форму Олександра Кокоріна.
Кінцівку першої частини чемпіонату «Зеніт» відверто провалив, спричинивши бурхливий критичний потік, але лідерства не втративши. Правда, скоротивши відрив від найближчого переслідувача до мало що стоїть мінімуму.
Зміни на ходу
Тут найцікавіше: що ж сталося в перерві і після нього? Збори та підготовка в ході паузи – саме що ні на є тренерське час. Як же в цей період проявив себе Семак, рука якого багатьом як і раніше абсолютно непомітна?
Прийнято вважати, що «Зеніт» підсилився за рахунок придбання тріо новачків. Практика ж показує, що Семак змінив склад як мінімум наполовину, а це, вважайте, кадрова революція, вироблена по ходу сезону.
Рахуйте самі. Крім Ярослава Ракицького (креатура тренерського штабу, аж ніяк не селекційної служби!), Вильмара Барріоса та Сердара Азмуна в основному складі заграли повернувся з Бергамо Еміліано Рігоні, излечившийся Юрій Жирков і…
Тут саме час поговорити про чудесне перетворення Магомеда Оздоєва. Навіть не забиває Антона Заболотного не схиляли так на всі лади, як придбаного у «Рубіна» хавбека. Ініціатору трансферу В’ячеслава Малафєєва «дизлайки» прилітають до цих пір. Хоча сьогодні Оздоєв вже повернуто в збірну Росії Станіславом Черчесовим, причому не в якості пасажира, не суто на перспективу – у Казахстані він вийшов у стартовому складі.
Хто б це взимку так розкрив, перетворив півзахисника, на якому вже встигли поставити хрест?
І ще про кадрової революції – починає грати Крістіан Нобоа. Так, з эквадорцем, як і з Оздоевым, Жирковим, Рігоні, трохи простіше, вони знайомі з багатьма партнерами, розуміють і знають зенітівський футбол. І все ж непросто вписати їх в оновлений колектив.
Що вже говорити про новачків?! Всі троє – професійні, якісні футболісти, але заграти в новій команді з листа – для будь-якого проблема. Семак вирішив її з дивовижною швидкістю.
Звичка перемагати
Наслідки цієї зимової роботи вражаючі. За шість весняних турів «Зеніт» збільшив відрив від найближчого переслідувача з одного очка до шести. Петербуржці встигли зіграти з двома безпосередніми конкурентами, причому обидва матчі в гостях, в Москві, і завершити ці зустрічі внічию. В інших – чотири перемоги.
Розмови-то залишаються, критика лунає, як і раніше. Тут воротар суперника помилився, там пощастило, а от гра не переконує. А таблиця? Теж не переконує? А гра, до речі, при уважному розгляді багато чого показує, а значить, переконує. Вона збудована тренером так, що і Ракицький, і Барріос, і особливо, мабуть, Азмун матч за матчем демонструють свої найсильніші якості. А це і є робота тренера. Якого дуже вже фартовим не назвеш. Семак знову втратив лідерів, причому надовго. Олександр Єрохін і Далер Кузяев – ключові фігури, багато що в грі «Зеніту» визначають, точніше, на жаль, визначали, – давненько вже лікуються. Але тренерський штаб справляється. А про Паредесе, якого вважали лідером, ніхто і не згадує.
Чемпіонат Росії в самому розпалі, попереду ще сім турів, всяке може трапитися. Але команда Семака і вміє тримати удар, що вже демонструвала. У Сергія Богдановича є хороша звичка – вигравати національні першості. П’ятиразовий чемпіон Росії – серйозний бекграунд. Правда, в якості гравця. Але привичка, кажуть, друга натура.
