Приховувати вже марно, відмовляти — пізно. Це рішення я прийняв давно, а тепер готовий у всьому зізнатися…
В країні, де кожен п’ятий мріє «звалити за бугор», тема переїзду за кордон завжди буде актуальною. Мені досі згадують історію з Ригою, хоча я в той же вечір зізнався у рекламі готелю (але хто читає апдейти до постів!), інші російські блогери роблять такий трюк регулярно.
На цей раз все по-справжньому: уже кілька місяців я живу в Берліні. Отримав ВНП, зняв квартиру, повертатися не збираюся.
Прийшов час – розповідаю.
Довге мовчання в блозі і нерегулярні пости були пов’язані не тільки з моєю хворобою. Про травму я вже майже не пам’ятаю, спасибі німецьким лікарям. Але переїзд в нову країну, збір та оформлення документів, пошук квартири і соціальна акліматизація займали всі години в добі — який вже тут блог, які подорожі! Тепер є трохи вільного часу, буду писати частіше (але кожен день – не чекайте!.
«Мені так сподобалося в німецькій лікарні, що я вирішив залишитися. Насправді немає. Ідея перебратися до Берліна виникла ще до нещасливого перелому, він лише відклав усі на кілька місяців. А опинившись тут, я зрозумів — зірки зійшлися, значить так і повинно було статися. І вечорами, після процедур в клініці, я їздив по місту, знайомився з його районами. Тоді ж знайшов тимчасову квартиру на пару місяців і познайомився з людиною, який допоміг здійснити задумане.
Ми живемо в дивовижний час, коли кожен може вибрати будь-яку точку на карті і туди переїхати. Радянські емігранти 30-річної давності переписували свої квартири на чиновників і їхали в одних трусах, лише б їм дали цю можливість. І квитки були в один кінець — емігрантів позбавляли громадянства. Зараз же у будь-якого (якщо не біженець) є «подушка безпеки»: якщо щось не складеться, завжди можна повернути назад. Паспорт ніхто не забере, спалювати мости не обов’язково.
У фейсбуці я отримав купу коментарів та особистих повідомлень від людей, які теж хочуть, але сумніваються». Якщо історія моєї еміграції допоможе їм відірватися від дивана і хоча б спробувати — значить, цей пост написаний не дарма. Втім, я нікого не вмовляю
Складне це взагалі справа, Взяти і поїхати? Я вже багато років працюю сам на себе, не прив’язаний до роботодавця та офісу, тому перші місяці життя в Берліні для мене мало відрізнялася від щорічних поїздок в Америку на місяць-інший, хіба що там я не сидів на місці, а весь час подорожував. Тим, у кого «звичайна» робота, сім’я, тварини і діти, буде важче (хоча найважче це зважитися і зробити перший крок). Способів «звалити», як і відповідних країн так багато, що треба писати окремий пост, а то й не один, щоб розповісти про всі варіанти. Я вибрав Берлін по-перше тому, що люблю це місто, а по-друге, тут існує так звана «віза артиста»: особливий вид на проживання для людей творчих професій.
Так, в Німеччину можна переїхати не тільки етнічним німцям або за «єврейською лінії, існує кілька програм бізнес-імміграції, в тому числі і для індивідуальних підприємців. А музиканти, художники, актори, письменники, фотографи, журналісти (і в тому числі блогери) йдуть окремою категорією. На такий тип ВНП можна претендувати, якщо доведеш німецьким властям свою значущість у професії і користь для економіки міста та країни. Наприклад, переїзд може бути обґрунтований наявністю контрактів в Німеччині, а ваші доходи = ваші податки.
Так, прикинувши що двох книг, десятки тревел-проектів і сотень статей в міжнародній пресі буде достатньо для отримання заповітного документа, я вирішив іти саме цією дорогою. Причому, спочатку задумав все робити самостійно: в інтернеті є кілька постів з особистим досвідом людей, які це вже проходили. Більшість англійською мовою, але одну статтю я знайшов російською. Читаєш, і здається все дійсно просто — виконуй інструкції, готуй документи, і вид на проживання в кишені! В реальності виявилося, що навіть якщо я і зміг би отримати ВНЖ самостійно, моїй дружині довелося б залишитися в Москві. Такий тип візи не передбачає переїзд членів сім’ї, і щоб це зробити, потрібно проходити процедуру возз’єднання, а це окремий пекло. Якщо коротко — спочатку потрібно прожити рік в країні і заробити достатньо грошей, щоб «прогодувати» дружину. Тільки після цього потрібно подати папери в посольство, і паперова тяганина займе ще півроку.
Про це я дізнався, зустрівшись за чашкою кави з Владом Пінським, міграційним юристом. Спочатку я не хотів звертатися до адвокатів, але послухався ради приятеля, давно живе в Берліні, і сходив на консультацію. Зараз розумію, що саме та зустріч визначила успіх мого переїзду, а то писав би про епічний провал, як отримати ВНЖ і нікуди не переїхати.
На щастя, є цілком легальні способи уникнути возз’єднання сім’ї в Росії, і хороші юристи не дарма їдять свій хліб. Влад запропонував схему, за якою ми змогли отримати документи одночасно, взагалі не виїжджаючи з Німеччини. Пізніше я написав кілька інших контор, і вони погоджувалися допомогти, але тільки за стандартною схемою. Розлучатися з дружиною не хотілося, тому почали працювати з Пінським, і через два місяці отримали заповітні наклейки в паспорти.
Так виглядає дозвіл на проживання в Німеччині. Фото з інтернету
«Ну і що — задоволений?» Ще як! Берлін виправдав очікування, хоча і тут достатньо «підводних каменів». Наприклад, тут так складно знайти квартиру, що люди роками шукають постійний кут, кочуючи з місця на місце по знімних норах. Я шукав два місяці, відвідуючи в день по 3-4 квартири, вважай як на роботу ходив. До кінця нерви здали майже, почав подумувати, чи не спробувати щастя в сусідньому Лейпцигу…але тут нам «обламалася» квартира мрії, найкращий варіант з усіх можливих. Вступний іспит пройдено, місто прийняв.
Я розкрив карти, тепер ваша черга: зізнайтеся, думали про еміграцію?
