Російський Рембо: за що легендарний сецназовец Анатолій Лебідь отримав це прізвисько

0
165


З архіву героя публікації
Анатолій Лебідь – легенда російського спецназу, що пройшов п’ять воєн, якого товариші дали прізвисько Рембо. Слухаючи розповіді про подвиги Анатолія від нього самого або його товаришів по службі, складно було повірити, що таке могло статися насправді.
Свій військовий шлях Лебідь розпочав у 1981 році, коли його призвали на строкову службу в ВДВ. В армії він і вирішив пов’язати все життя з військовою службою. На це рішення вплинули розповіді діда, який пройшов Велику Вітчизняну війну.
Після строкової служби Анатолій Лебідь вирушив на навчання в Ломоносовское військове авіаційно-технічне училище, а в 1987 році відправився в Афганістан, де заклав фундамент своєї майбутньої слави відважного вояки.
Афган
В армії Лебідь служив борттехником і літав на вертольоті Мі-8. “Вертушка” евакуювали поранених, перевозила припаси і доставляла групи спецназу ГРУ до місця операцій. Бортовий технік в таких ситуаціях не повинен залишати машину і брати участь у бою, однак Анатолій частенько порушував це правило.
Один з найвідоміших епізодів того часу стався, коли групу розвідників неподалік від місця евакуації притиснув до землі кулемет. Лебедєв з другим пілотом кинулися на звуки стрілянини. Використовуючи фактор раптовості, вони змогли непомітно підібратися до вогневої точки і закидати її гранатами.
Це дало спецназу можливість вийти з небезпечного становища, але “духи” почули вибухи, помітили Анатолія з пілотом і кинулися за ними. Ті рвонули до вертольота, на бігу кидаючи гранати за спину, а коли наступальні гранати з радіусом розльоту осколків у 5-10 метрів закінчилися, в діло пішли оборонні “лимонки”, які розлітаються на 200 метрів.
Фортуна любить сміливців, інакше пояснити той факт, що обидва сміливця дісталися до вертольота неушкодженими неможливо. Тоді-то до Лебедя і приклеїлося прізвисько “Рембо”.
Балкани
Після війни в Афганістані Анатолій Лебідь спробував знайти себе у цивільному житті. Це йому погано вдавалось: часи тоді були лихі, при розгул бандитизму і занепаді армії колишнім воякам важко було знайти собі місце.
А потім сталася конфлікт в Югославії, і Анатолій, не роздумуючи, поїхав туди. Про цю сторінку життя героя відомо мало, але повернувся він додому в кінці 90-х, якраз до початку Другої чеченської кампанії.
Дагестан і Чечня
У 1999 році ісламські бойовики з території Чечні зробили озброєний рейд в Дагестан. Існувала загроза втрати Росією цілої республіки, і тоді уряд прийняв рішення почати військову операцію, що по суті стало початком Другої Чеченської кампанії. Лебідь поїхав туди добровольцем.
Спочатку він воював у складі зведеного загону міліції, а пізніше, коли витіснили бойовиків на територію Чечні, уклав контракт з Міноборони і поступив на службу на посаді заступника командира розвідувальної групи 218-го батальйону 45-го окремого полку спецназу ВДВ, де зайняв найнебезпечніше місце і став старшим головного дозору.
У 2003 році Анатолій В’ячеславович отримав своє важке поранення – в горах Шатойського району він наступив на протипіхотну міну, в результаті чого була серйозно пошкоджена права нога Лебедя. Хірург, який проводив операцію, не зміг врятувати стопу цілком: частина довелося ампутувати, а кінцівку замінив протез.
Незважаючи на серйозність травми, Лебідь за кілька місяців зміг відновитися і домогтися повернення у стрій. Це унікальний випадок, коли чоловік з другою групою інвалідності продовжує нести службу нарівні з усіма іншими.
Вже будучи інвалідом він провів свій найрезультативніший бій – в 2005 році при прочісуванні лісу у Веденському районі. За оперативною інформацією, тут було велике скупчення бойовиків, проте виявити їх технічними засобами не вдалося, і тоді для рішення задачі відправили розвідників.
Лебідь, як зазвичай, був старшим головного дозору. Під час зачистки він вивів групу якраз до позиціях бойовиків, де трійця бійців зіткнувся ніс до носа з вартою на посаді. Часу роздумувати не було, і Анатолій прийняв рішення атакувати.
Раптовий наліт дав шокуючий по своїй ефективності результат. На стрілянину з викопаної і замаскованої землянки почали вилазити “духи”, але трійця відкрила щільний вогонь і почала закидати ворогів гранатами. Думаючи, що на них вийшли основні сили, бойовики кинулися навтьоки, не звертаючи уваги на постріли і поранених товаришів.
В тому бою дозор знищив понад 80 бандитів. Нагородна комісія прийшла до висновку, що якщо б замість атаки дозор почав передавати інформацію основним силам, то був би знищений. За цей подвиг Анатолія Лебедя нагородили зіркою Героя Російської Федерації. Нагороду вручав особисто президент Путін.
Грузія
Довелося Анатолію взяти участь у грузино-осетинському конфлікті. Розвідка ВДВ йшла по території Грузії, не боячись ніяких перешкод: на передній броні головного БТР сидів сам Лебідь.
Під час руху колона раптово виїхала прямо до зміцнення, яке утримували 22 грузинських спецназівця. Замість того, щоб зав’язати бій, Анатолій один вийшов на переговори з офіцером і переконав його здатися. Там же були захоплені американські «Хаммери» з секретної електронною начинкою.
Кількома днями пізніше розвідники дійшли до Поті, де замінували і пустили на дно катери грузинського флоту. І вони дійшли б до Тбілісі, але не довелося.
Зв’язок у військах тоді налагоджено не було, а спочатку десантники отримали завдання йти вперед. І коли Грузія вже здалася, тільки спритний офіцер на машині зміг наздогнати і зупинити колону бронетехніки.
Смерть
З життя Анатолій Лебідь пішов 27 квітня 2012 року. Зла іронія полягає в тому, що Герой Росії, кавалер Ордена Святого Георгія IV ступеня, Ордена Мужності і Ордена Червоної Зірки, людина, яка пройшла таку кількість битв, загинув на громадянці ДТП.
Мотоцикл Лебедя втратив керування і налетів на бордюр в районі парку “Сокольники”. Від отриманих травм він помер на місці до приїзду швидкої.
“Він їхав в п’ятистах метрах переді мною. – розповів один з очевидців ДТП Ілля – Я зупинився одним з перших в надії допомогти, але шансів не було. Від удару об бетонний блок він одразу втратив свідомість, а отримані травми були не сумісні з життям. Він пішов швидко, не страждаючи.”
Василь Ходарев

Джерело: http://feyhoa.org.ua/