Вирощувати їжу складно, коли під ногами немає землі.
Особливо у Лондоні. І особливо зараз.
Активісти домагаються змін. Не просто в умах, а в законах. Вони вимагають від мерії запровадити право вирощувати на всій території столиці. Ця ініціатива дозволила б порожні громадські землі віддавати під громадські городи. Ідея проста: взяти покинуті простори та перетворити їх на їстівні.
Деякі райони вже зрозуміли зиск. Хаунслоу, Саутуарк, Хакні запровадили свої версії такої політики. Пустирі перетворюються на сади та городи. І це працює там, де запроваджено. Але навіщо обмежуватись кількома районами? Мер Greater London Authority має взяти на себе ініціативу. Пропонується ввести стандартизовану модель для всіх тридцяти двох боро і самого Сіті.
Ці вимоги підкріплені цифрами.
Лондонські народні збори з питань продовольства, природи та «Права вирощувати» щойно опублікували звіт. У ньому викладено дванадцять конкретних вимог. Мета амбітна: до 2035 року зробити столицю “зеленішими” і “їстівнішими”. Звучить поетично, але реалізація потребує адміністративної роботи. Нам потрібні спеціальні офіцери з громадського садівництва у кожному боро. Вирощування їжі має бути закладено у стратегії охорони здоров’я та планування із самого початку.
Мерія заявляє, що вже розширює доступ до зелених зон. Це їхня позиція. Але подивіться на черги.
Хоча б 30 501 лондонець чекають на свій клаптик землі.
Тридцять п’ять тисяч людей. Цю цифру взято із запиту щодо свободи інформації, який Greenpeace зробив у 2023 році. Вона оголює зламаний механізм пропозиції. Попит перевищує пропозицію. Шістнадцять боро просто припинили прийом заявок на городи. Вони заповнені. Списки закриті.
Зачекайте. Ви, можливо, спитаєте: чому черги такі довгі?
У Камдені очікування може розтягнутися на дванадцять років. Дванадцять років. Уявіть: ви плануєте свій город із горизонтом у десятиліття. В Іслінгтоні є всього сто шість ділянок. Усього сто шість. Для приблизно сімнадцяти тисяч домогосподарств, які не мають навіть заднього дворика. Математика безжальна.
Поточна фрагментована система не працює. Вона реактивна. Люди, які просувають «Право вирощувати», кажуть: потрібне структурне рішення. Базове право культивувати їжу на порожніх громадських землях. Це не розкіш. Це інфраструктура.
Чи почує мер ці заклики, поки що невідомо. Звіт лежить на столі. Порожні землі – у нас під ногами. А ми все ще копаємось у маргінальних просторах.
