Нетоксична мати. Поліна Санаєва — про стосунки з мамою, яка подорослішала

0
24

Доводиться багато читати і чути про мам, що отруюють життя, про мам упрекающих, обижающихся, ревнующих, не відпускають, стислі губи, очікують невдач, потребують пильної уваги. «А я говорила…», «Ти взагалі збираєшся…», «Так я і знала!». І захотілося написати про маму, яка подорослішала, живе своїм життям і саме тому може бути опорою дорослій дитині

Спочатку мама каже: «Йди їсти». Через п’ять хвилин вона не каже: «Йди, а то охолоне», вона безнадійно махає рукою: «Все вже ЗАМЕРЗЛО!». Перед уявним поглядом постає тарілка борщу, вкрита крижаною кіркою. Але і мамина пристрасть до перебільшення більше не дратує.
Мами дають, що можуть, а потім ти виростаєш і інше знаходиш в інших місцях. Потім втрачаєш, потім знаходиш знову — і так багато разів. Поки не починаєш шукати в собі. В собі виключно. Це і називається зрілістю, незалежно від результату. Якщо вона настає, ти перестаєш змагатися і бунтувати. Прагнеш жити і просто не сильно засмучувати маму. А мама (якщо у неї теж настала зрілість) сильно намагається не засмучувати тебе.
— Ну, що я робила? — розповідає мама подруги, як пройшов ранок. — Так, як зазвичай… Поки посуд помила, поки стрічку в ФБ погортала…
Мамі 70. Вона регулярно ходить на кінопрем’єри, в театри і просто «погуляти в місто» або покататися на трамваї. І вона, наприклад, дивилася італійських «Ідеальних незнайомців» в кіно і тому знала, що саме перезняв «Квартет І». За її наполяганням я ходила на документальний мультфільм Резо Габріадзе «Знаєш, мамо, де я був?». У моїй стрічці ніхто про нього не писав, а інших джерел інформації у мене немає, так що я могла взагалі не дізнатися, що батько і син Габріадзе зняли ще одне велике кіно. Добре, що є мама!
Нетоксичная мать. Полина Санаева — об отношениях с мамой, которая повзрослела жизнь,образ жизни,психология,родители
— Ти бачила останній випуск «Парфенону»? А попередній, з Парижа? А «Око народу»? Ти ж любиш Пушкінський музей! А фільм… Ну, як завжди у Парфьонова.
Дивлюся, і «Око народу» — дійсно, як завжди у Парфьонова. Ось ти майже нічого про це не знав і ось — знаєш майже все.
— Друга частина не гірше, — каже мама. І засмучується, що я ніяк не подивлюся «Як Вітька Часник віз Леху Штиря в будинок інвалідів»…
На відміну від мене мама прочитала всі модні товсті книги останніх років — «Щигля», «Дім в якому», «Шантарам», «Велику маленьке життя», перечитує Гіляровського, Довлатова, Чудакова, Акуніна, поки миє посуд або гуляє в лісі — слухає аудіокнижки. Вміло користується пошуковими системами, зависає на Яндекс.Дзене, YouTube і ivi. Не так давно сама зареєструвалась в Инстаграме, між справою лайкает онуків, шукає цікаве особисто їй, робить відкриття! Реклама її не дратує: «Де ще дізнаватися про новинки?».
Нетоксичная мать. Полина Санаева — об отношениях с мамой, которая повзрослела жизнь,образ жизни,психология,родители
Іноді, після чергового короткого замикання, коли життя знову искрило, тріщало і таки згоріло, а традиційні засоби для дорослих — серіали, секс, наркотики, рок-н-рол — не допомагають — не засмучувати маму вже не виходить.
Хочеться одного — телефон залишити в передпокої і лягти на підлогу в прохолодній маминій кімнаті, поряд з книжками, за корінцями яких вчилася читати, поруч з шафою, де все сортувати, наглажено і лежить купками, поруч з маленьким буфетом, де якимось дивом завжди є шоколадні цукерки, а не якісь іриски і батончики…
У мами нова стрижка і нові черевики, на вікні свіжа фіранка — стара набридла, не встигнувши постаріти. На стіні карта Москви, на круглому столику список для походу в магазин — у стовпчик і каліграфічним почерком. Як не тренувалася, у мене все одно не такий.
Коли визначеності немає ні в чому, щоб хоч якось вирівняти своє життя, звертаєшся до звичайних вічних цінностей: мамин обід за розкладом, а на обід — суп, як в дитинстві. Прозорий бульйон і морквина так само нарізана. І при будь-якому бюджеті — обов’язково салат, закуска на красивій тарілці, компот або морс, гаряче блюдо і до чаю що-небудь смачненьке.
***
У мене стає хода, як у моєї бабусі. Маленькою я часто ходила за нею по дорозі на дачу і назад. І пам’ятаю, що вона ступала важко, твердо й допомагала собі йти, сильно отмахивая правою рукою. А в лівій несла залізне відро з полуницею або персиками, його ручка поскрипувала в такт крокам.
Пам’ятаю на відрі чистеньку ганчірочку, підв’язаних мотузочкою, пам’ятаю ямочку на круглому лікті, зовсім не підходить для того, щоб махати їм, як на марші. Такий ліктик добре виглядав би на тлі газону, на ручці плетеного крісла, в кружавках. Але наших бабусь в основному вчили ходити строєм і думати про невизначеному суспільне благо. Зараз важко уявити, але відпочивати у них в принципі було не прийнято. Принаймні, ні одна з моїх бабусь не була помічена відпочиває. Одна в 16 років вже працювала на військовому заводі, а інша народила мого тата якраз перед війною ну і все заверте… Боюсь уявляти.
Маминої ходою носками назовні, маминої прямою спинкою я звикла пишатися. А як-то раз наздоганяла її біля під’їзду і помітила щось знайоме — з одного боку рідне, а з іншого — лякає: мама втомилася і йшла, як бабуся з дачі. Списала на спадковість. Я-то зовсім інша — не в маму, думала я про себе. Спортивна порода, легка атлетика, у мене ноги швидше заплітаються, ніж тупотять.
Нетоксичная мать. Полина Санаева — об отношениях с мамой, которая повзрослела жизнь,образ жизни,психология,родители
Пройшло пару років і тепер я знаю ту ходу зсередини. Помітила, що топаю, махаю рукою і обсмикнула себе — ну вже немає! Я так ходити не буду. І тільки тепер здогадалася — це була не бабушкіна хода. І не мамина. Це просто хода втомленої жінки, яку треба йти, а вона втомилася ходити ще триста років тому.
Але мама все-таки не баба народилися в сорокові іноді випускали попастися, хоч і недалеко і ненадовго. І на променаді в магазин мама, як і раніше балеринно тримає спину, а настає м’яко й акуратно. Вона ніколи не вийде з дому в чому попало, наприклад, в неглаженом. Або у спідниці, не поєднується з блузкою. Або у випадкових сережках… Так було завжди. І це увага до зовнішнього вигляду випливає з вимогливості до себе, немодною на тлі нових установок про «робити, що хочеться», «жити, як зручно» і носити комфортний одяг.
З татом у них не заладилося, коли він став відмовлятися надягати вигладжені сорочки, а одягав, навпаки, м’яті, а іноді ще й брудні — з маминого погляду, з його — ідеальні. Мама навіть намагалася перегороджувати собою двері, і говорити: «Я тебе не випущу в такому вигляді». Але сили були нерівні, він виривався.
І ось минуло всього 30-40 років і мама пом’якшилася. Мені вона дверей не перегороджує, а тільки сумно шепоче в закриваються двері ліфта або у шахту ліфта:
— Нафарбуй губи! Хоча б…
Мами дають, що можуть, а потім ти виростаєш і інше знаходиш в інших місцях. Потім втрачаєш, потім знову знаходиш, а в проміжках — мами — це єдина доступна нам стабільність.
Нетоксичная мать. Полина Санаева — об отношениях с мамой, которая повзрослела жизнь,образ жизни,психология,родители
Поліна Санаєва
Публіцист, блогер, колумніст порталів Snob.ru і Psychologies.ru, PR-директор лекторію «Пряма мова»